У грудні 2020 року громадянин України, який на підставі довіреності діяв від імені Відкритої публічної компанії з обмеженою відповідальністю резидента Швейцарської Конфедерації, почав переговори із Банком щодо залучення кредитних коштів Банку для провадження господарської діяльності компанії з експорту соняшникової олії з території України до інших країн.

Результатом вказаних переговорів стало укладення між Банком та швейцарською компанії низки договорів, зокрема: договору кредитної лінії, договору комерційної застави, договору фінансової поруки тощо.

Майже одразу після оформлення Банком останнього траншу грошових коштів в межах кредитної лінії, до Банку надійшло письмове повідомлення терміналу на якому знаходилось майно придбане за кредитні кошті, із повідомленням про те, що до них, як до термінала (фактичного зберігача майна, яке перебувало в заставі Банку), звернувся державний виконавець в межах виконавчого провадження з вимогою передання майна, що було розміщено на терміналі на підставі судового наказу у господарській справі, в якій за однією з юридичних осіб резидентів України було визнано право власності на відповідне майно.

Банку стало відомо, що до моменту видачі відповідного кредиту швейцарській компанії та створення майна, яке було придбано за кредитні кошти Банка та в майбутньому стало предметом застави Банку, дві юридичні особи резиденти України ініціювали між собою судовий спір щодо визнання права власності на відповідне майно та надали до суду ряд документів (договори поставки, видаткові накладні, рахунки-фактури тощо).

З метою захисту власних прав як заставодержателя майна, яке знаходилось у заставі Банка та було придбано за кредитні грошові, Банк одразу звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Справа неодноразово переглядалася в апеляційному та Верховному судах.

07 серпня 2024 року Верховний Суд у складі складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв остаточну Постанову у справі, якою задовольнив касаційну скаргу АО «Гесторс» в інтересах Банку та визначив, що:
1. Банк має юридичний інтерес у цій справі з огляду на наявність зареєстрованої застави на спірне майно;
2. Визнання права власності на майно, з урахуванням наявності договірних відносин між Сторонами, є неналежним способом захисту;
3. Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Над проектом працювали Радник АО «Гесторс» Саленко Ярослав.